Мамо! Пробач мене за недоспані ночі,
і за заплакані через мене очі.
Пробач, матусю, за впертість підліткову
і за нічні розмови по телефону,
за непослух та образи
за витівки і шкільні негаразди,
за прогулянки і дискотеки
та інші тривожні моменти.
За розпач і безсоння,
за витрачене на мене здоров'я,
за переживання і недуги,
за мій характер й поведінку,
за мої негарні вчинки.
Вибач, матусю, за невиконання обіцянки,
Що більше не буду, а повторюю знову...
Мамусю! у тебе стільки любові до мене...
Знаєш, мамуню, я завжди розуміла,
як щиро ти нас полюбила.
Жабровець Валерія, учениця 9 класу
Буває скаржимося а друзям,
що щось не ладиться в житті.
Та маєм те, що ми заслужим
у повсякденній боротьбі.
Є люди, що через хвороби,
себе обмежують в житті,
але й вони знаходять сили
Триматися на висоті!
Життя складне, але ж цікаве!
Веселе, радісне, лукаве...
Та, окрім злетів і підйомів,
бувають і падіння в ньому.
Будь мужнім, скаржитись не смій!
Кому потрібні плач і сльози?
Зберися з силами - і в бій!
Щоб жити, треба вибороти дозвіл!
А ті, хто скаржитися звик
І нарікать на свою долю.
Отак і будуть весь свій вік
Жити без щастя і любові!
Жабровець Валерія, учениця 9 класу
УЖЕ НЕМА
Ми - патріоти рідної Вкраїни,
Її безстрашні дочки і сини,
Єдина і міцна у нас родина,
Рятуєм землю з полум'ям війни.
Страшна біда зненацька почалася,
Нас розтоптать схотіли вороги!
На Сході кров рікою полилася
У боротьбі за край наш дорогий.
Батьки, сини, брати і сестри -
Усі пішли, їх не спинить,
Де гул гармат, і кров, і стреси,
Де страшно по землі ходить.
Їх матері сльозами омивали,
Якби могли, полинули б до них!
І на колінах в Господа благали,
Аби від смерті оберіг усіх.
Та, видно, Бог молитви не почув,
Лягали воїни на полі бою.
За Україну бій жорстокий був,
Герої боронили всіх собою.
А вдома - крики, сльози без надії:
"Коли закінчиться страшна війна?!"
Щоб жити гарно, втілювати мрії,
Та батька, сина й брата вже нема...
Уже нема...
Омельченко Олександра, учениця 7 класу (вчитель української літератури Бацюн Н.М.).
Уже й Новий Рік скоро настане,
А Схід в Україні ще й досі горить.
І серце з душею кров’ю стікає,
І дощ омиває сотні могил…
Ні, то не дощ, то сльози Вкраїни.
На рідній землі не бачу радості
І усмішок щасливих.
Жити хочу в мирі, а не у тьмі.
Душа болить за Батьківщину.
Ти –захисник нашої країни,
Народ твій – це твоя сім’я,
Війна – це сум, плач, кров, біль, тривога…
Оце ті відчуття, що переживає кожен українець,
Бо в Україні йде неоголошена війна.
Жабровець Валерія, учениця 8 класу (вчитель української літератури Вербовська Н.І.).